«Всі, хто розбирав руїни веж-близнюків, хворіють. Багато хто помер»: що залишається таємницею через 20 років після терактів у США

Патриції Сміт зараз 21 рік. Вона не пам'ятає свою матір. Уявляє її завдяки розповідям родичів та інформації, яку їй допомагає знайти Google. Мойра Сміт була офіцером поліції в Нью-Йорку. Рано вранці 11 вересня 2001 року вона вирушила на звичайне чергування, яке стало для неї останнім.

«Кажуть, моя мама обожнювала пригоди. Вона брала участь у знаменитому забігу з биками в Памплоні, перепливла одного разу озеро Лейк-Плесід. На жаль, у мене залишилося зовсім небагато речей, які їй належали. Я ношу, не знімаючи, ось це золоте намисто. Це її ім'я, написане курсивом. І це єдина прикраса, яку я коли-небудь одягала в житті», — зізнається Патриція.

Офіцер Мойра Сміт, вирушаючи на службу, як завжди, поцілувала маленьку дочку, яка ще спала, і залишила дитину на піклування чоловіка. Джим Сміт теж був поліцейським. Подружжя домовилося з начальством, щоб їм чергування ставили таким чином, що хтось із них знаходився вдома.

Патриція прокинулася. Джим увімкнув телевізор і відеомагнітофон. Він поставив дочці мультики про Вінні-Пуха. Новини не дивився. О 08:46 Сміт почув гуркіт. Було відчуття, ніби зовсім поруч гримить грім. Він виглянув у вікно і побачив, як в чистому блакитному небі на великій швидкості знижується Boeing 767 (рейс 11 авіакомпанії American Airlines). Ще мить, і літак врізався у знаменитий хмарочос — північну вежу Всесвітнього торгового центру. Між 93-м і 99-м поверхами будівлі одразу утворилася вогняна куля.

Ще за кілька хвилин Мойра Сміт вийшла в поліцейський ефір по рації та повідомила про катастрофу на Манхеттені. Її коротка доповідь стала першим офіційним повідомленням про те, що сталося 11 вересня 2001 року. Через 17 хвилин ще один лайнер (рейс 175 авіакомпанії United Airlines) врізався в південну вежу ВТЦ.

Якийсь час обидва хмарочоси горіли на очах переляканих перехожих. Багато хто кинувся фотографувати те, що відбувається. На одній з таких світлин була зображена Мойра Сміт з чоловіком в дорогому, але забрудненому костюмі. Офіцер поліції вивела з ВТЦ врятовану нею людину, передала її бригаді швидкої допомоги й відразу ж повернулася у хмарочос. Вона увійшла в південну вежу та незабаром звідти в останній раз вийшла на зв'язок по рації: «Я задихаюся… Мені потрібна допомога, будь ласка…»

Це були останні слова Мойри Сміт. «Моя мама померла в муках. Це зрозуміло з її слів. І я живу з усвідомленням цього все своє життя», — говорить Патриція Сміт. Дівчина нещодавно закінчила університет в Алабамі та тепер працює тренером з легкої атлетики в університеті Нового Орлеана.

Чому ніхто не почув попереджень про теракти?

О 09:37 Boeing 757, що виконував рейс 77 авіакомпанії American Airlines з Вашингтона в Лос-Анджелес, врізався в західну стіну Пентагону.

О 09:32 стало відомо, що озброєні ножами терористи захопили ще один літак — рейс 93 United Airlines, що летів з Нью-Джерсі до Сан-Франциско. Є аудіозапис, зроблений в кабіні лайнера. Командир екіпажу кричить комусь: «Забирайтеся звідси!» На висоті 12 тисяч 500 метрів літак раптово змінив курс і почав знижуватися. Кілька пасажирів і членів екіпажу почали телефонувати своїм близьким по мобільних, щоб попрощатися. Вони повідомили, що четверо чоловіків в червоних банданах з ножами захопили літак, вбили стюардесу та пасажира…

Лайнер впав у полі за 130 км на південний схід від Пітсбурга. Том Рідж, який тоді був губернатором штату Пенсільванія, а потім був призначений міністром внутрішньої безпеки США, впевнений, що терористи мали намір спрямувати рейс 93 на будівлю Капітолія у Вашингтоні. Кілька пасажирів перешкодили їм і запобігли тим самим ще одному повітряному тарану.

Того ранку президент США Джордж Буш-молодший перебував у школі ім. Емми Букер в Сарасоті, штат Флорида. Глава держави прибув туди, щоб особисто прорекламувати освітню програму, розроблену Білим домом.

Буш був у залі й читав другокласникам дитячу книжку. До нього попрямував Енді Кард, глава президентської адміністрації. Йому повідомили про «невеликий літак, який врізався у ВТЦ». Однак незабаром Кард отримав нове повідомлення й стрімко підійшов до Буша. «По Америці завдано удару, пане президенте», — прошепотів він у праве вухо глави держави. Аби не допустити паніки, Буш ще кілька хвилин продовжував читати книгу школярам і тільки потім швидко попрямував до виходу.

Як згадує Кард, на зворотному шляху до Вашингтона Буш і члени адміністрації с жахом дивилися телерепортажі з Нью-Йорка. У той же день президент прилетів туди та з'явився на Манхеттені, щоб особисто оцінити руйнування. Він стояв на вершині гори з уламків, поклавши ліву руку на плече ветерана пожежної служби, а в правій руці тримав мегафон.

Коли Буш почав говорити, хтось із рятувальників крикнув: «Джордже, ми тебе не чуємо!» Президент повернувся в його бік і сказав: «Я вас чую. Весь світ чує вас. І ті, хто зруйнував ці будівлі, теж дуже скоро почують нас усіх!»

З цих слів Буша почалася війна США проти міжнародного тероризму. Вона триває донині. Протягом 20 років американські військові перебували в Афганістані, борючись з талібами, які підтримували «Аль-Каїду» та її лідера Усаму бен Ладена. Приблизно стільки ж американці воювали в Іраку. Бен Ладена знайшли у Пакистані та ліквідували вже за президента Барака Обами. «Аль-Каїду» вдалося обезголовити, але за ці роки з'явилися не менш небезпечні організації та групи, наприклад, «Ісламська держава». А 31 серпня 2021 року останній американський військовий залишив Афганістан, де до влади знову прийшли таліби.

Перебування американського контингенту в Афганістані коштувало США трильйон доларів. Про це заявив нинішній президент Джо Байден. Там, в Афганістані, загинули понад 2 400 американських солдатів. Останні 13 втратили життя в результаті теракту в аеропорту Кабула, забезпечуючи масову евакуацію. Сьогодні багато хто в США задає собі запитання: чи виправдані ці численні жертви?

Крім Усами бен Ладена та ще одного члена «Аль-Каїди», який визнав свою провину в організації терактів 11 вересня 2001 року та був засуджений до довічного ув'язнення, більше ніхто не був покараний. «Відкладене правосуддя — це не звершене правосуддя», — з гіркотою й болем констатує Патриція Сміт.

Ось уже 20 років колишні агенти ФБР Кеннет Вільямс і Марк Россіні не можуть зрозуміти, чому ніхто не почув їхніх попереджень про теракти, що готувалися. За два місяці до атаки Вільямс, який в той час служив у бюро в Фініксі, написав рапорт, який відомий сьогодні як «рапорт з Фінікса». Агент повідомив у штаб-квартиру ФБР, що йому вдалося зібрати інформацію, яка доводить, що бен Ладен і «Аль-Каїда» готуються зробити щось, використовуючи цивільну авіацію, на території США. Вільямсу стало відомо, що члени терористичної організації відвідують льотну школу в Аризоні.

«Я хотів, щоб ці дані обговорили представники розвідувальної спільноти», — каже колишній агент ФБР. Однак його рапорту ніхто не дав хід. Як вважає Вільямс, з тієї причини, що документ не містив конкретної загрози або не називав можливі цілі терористів. Пізніше з'ясувалося, що один з 10 підозрюваних, імена яких Кеннет вказав у рапорті, був тісно пов'язаний з викрадачем рейсу 77, який спрямував лайнер на Пентагон.

У березні 2000 року Россіні приєднався до антитерористичного спецпідрозділу I-49, який об'єднував зусилля ФБР і ЦРУ. Він розташовувався безпосередньо в Ленглі, штаб-квартирі ЦРУ в Віргінії. Одного ранку Россіні прочитав записку від інформатора, який стверджував, що дві дуже важливі людини в «Аль-Каїді» після таємної зустрічі керівництва цієї організації в Малайзії в'їхали на територію США, маючи чинні візи. Ці терористи перетнули американський кордон у січні 2000 року.

Россіні визнав цю інформацію вкрай важливою, особливо з огляду на рапорт свого колеги Дуга Міллера, який повідомив про арешт члена «Аль-Каїди» в штаті Вашингтон. У машині терориста виявили значну кількість вибухівки. Однак ЦРУ з незрозумілої причини заблокувало звіт Россіні. У Ленглі досі не пояснили, чому. А ці двоє, про яких він повідомляв, виявилися серед 19 терористів, які викрали літаки 11 вересня.

«Вже 20 років я мучуся в пошуках відповіді. У мене на цьому ґрунті був нервовий зрив. В голові не вкладається, чому ніхто не відреагував на настільки очевидні речі. Це суперечить логіці, суперечить здоровому глузду», — каже Россіні. Він намагався розібратися, навіть здійснив несанкціонований вхід у базу даних ФБР, за що був звільнений зі служби у 2008 році. Крім того, Россіні дали рік умовно, зобов'язали відпрацювати 250 годин на користь суспільства й заплатити штраф 5 000 доларів.

«Щоранку прокидаюся й бачу нагадування про ті події — пів ноги замість цілої»

Не менше обурення у багатьох американців викликає ставлення уряду до тих, хто розбирав руїни ВТЦ в Нью-Йорку в надії знайти там живих. Багато з цих людей померли згодом або стали інвалідами, отримавши важке отруєння. Вони впевнені, що в повітрі на місці теракту містилися отруйні речовини. Влада стверджує, повітря було абсолютно безпечним.

Будівельник Джон Філ був одним із сотень добровольців, які брали участь у пошуково-рятувальній операції на місці обвалення хмарочосів. «Для нас 11 вересня 2001 року було найдовшим днем в житті, і він все ще не закінчився. Всі, хто там тоді був, захворіли. І хворіють досі. Багато хто помер», — стверджує Джон.

Філ отримав до того ж важку травму. Його ногу притиснуло сталевою конструкцією вагою понад 3,5 тонни. Крім того, у нього важка хвороба легенів і рак. Посттравматичний стрес і депресію він не вважає на цьому тлі чимось серйозним. «У листопаді мені буде 55 років. У вересні 2001 року мені було 34. Майже половину життя я провів у такому стані. Щоранку прокидаюся й бачу нагадування про ті події — пів ноги замість цілої», — каже Філ.

Брюсу Іглсону було 15, коли його батько Бретт Іглсон загинув у ВТЦ. Брюс витратив роки на те, щоб домогтися від ФБР або Білого дому пояснень щодо ймовірної причетності влади Саудівської Аравії до терактів 11 вересня. Він не сам. Іглсон і родичі інших загиблих подали колективний позов, намагаючись через суд домогтися оприлюднення секретних документів щодо подій 20-річної давності. Вони не вірять у випадковість — 15 з 19 викрадачів літаків були підданими Саудівської Аравії. У грудні 2004 року урядова комісія прийшла до висновку, що влада цієї країни не причетна до атак «Аль-Каїди», але Іглсон у це не вірить.

А ще Брюса пригнічує те, що тіло його батька так і не знайшли. Як і тіла ще понад 1 100 інших жертв теракту в Нью-Йорку. Іглсон вірить, що коли-небудь все ж зможе прийти на татову могилу…

Читайте також: Терміновий наказ Байдена, серед загиблих — діти: усі подробиці про теракти в Кабулі