Росія може використати найманців ПВК «Вагнер» у боротьбі зі США та Китаєм за Білорусь, — Ігар Тишкевич

— У зв'язку із затриманням у Білорусі «вагнерівців» висуваються різні версії: вони могли готувати кримський сценарій, донбаський сценарій, розгін (організацію чи провокації проти) гіпотетичного Майдану в країні. На вашу думку, що б це могло означати?

— Я схиляюся до дещо іншої версії. Для того, щоб зрозуміти те, що відбувається в Білорусі, необхідно оцінити нинішню внутрішню та зовнішньополітичну обстановку. Усередині самої Білорусі — суттєве зростання протестних настроїв. Причому політизувалися групи, які раніше не брали участі у політиці: міський середній клас та частина колишніх прихильників Олександра Лукашенка. Є спроби провести яскраву популістську виборчу кампанію деяких його опонентів (так званого Об'єднаного штабу білоруської опозиції). Їхня кампанія технологічна, вона в принципі й мобілізує зараз населення.

Але є і нервова реакція Олександра Лукашенка. Вона зрозуміла у ситуації загальної політизації. Однак є нюанс із середнім класом, який до цього перебував поза процесами комунікації влади та суспільства. І зараз влада не знає, як до нього достукатися навіть із позитивним порядком. Тому ми спостерігаємо навіть репресивні методи: затримання і так далі.

Що ж до зовнішнього порядку денного, то зараз він відрізняється від того, що був у попередні роки. Тому що вперше з 2001 року у західних гравців, які так чи інакше впливають на Мінськ (мова про Євросоюз і США), превалює думка, що краще диктатор біля керма, ніж Білорусь у складі Росії.

Є ще фактор Китаю, який зайшов до Білорусі. Тому інтерес США до Білорусі (і як наслідок — політика, що проводиться Вашигтоном щодо Мінська) пов'язаний не тільки з Росією, а й з активним приходом Китайської Народної Республіки. Тобто КНР це фактор, якого раніше на білоруській арені не було. Зараз він один із ключових, якщо не ключовий.

З іншого боку, є Російська Федерація, з якою у Лукашенка останнім часом відносини, м'яко кажучи, далеко не найкращі. Згадаймо провал плану інтеграції, який РФ хотіла завершити до 2020 року, прив'язавши Білорусь до себе. І так звані нафтові війни між Мінськом та Москвою, і газовий та фінансовий суперечки. І непрацюючу спільну групу з підготовки протоколів про продовження угоди про перебування на території Білорусі двох російських військових об'єктів (РЛС «Ганцевичі» та вузол зв'язку «Вілейка»). Разом це накладає певний відбиток.

Зазначу також, що Москва на території Білорусі не має сильних проросійських рухів. Певні настрої присутні: близько 10% білорусів близька ідея зближення з Росією. Але у політичних еліт, як провладних, так і опозиційних, у цьому питанні консенсус: від Росії треба триматися як мінімум на певній дистанції.

На цьому тлі Москва намагається зіграти на загальне ослаблення білоруських державних інституцій. Тобто зробити так, щоб білоруська влада, незалежно від того, хто стане біля керма, не мала іншого виходу, крім зближення з Росією.

— Як цього досягти?

— Наприклад, змусити решту центрів впливу не піти, але взяти паузу у відносинах із Мінськом. Це можливо у випадку, якщо спровокувати білоруський режим перейти певні червоні лінії у репресіях чи силовому тиску. Після цього напевно буде прогнозована реакція з боку Євросоюзу і США — посилення санкційного тиску. У такому форматі і Пекіну Білорусь стане менш цікавою. Тому що для Китаю Білорусь є цікавою як країна, яка відкрита і для Заходу, і для Сходу. Країна, яка балансує, яка не хоче бути частиною Росії, але й не йде до Європейського Союзу.

Повторю, цього можна досягти шляхом ескалації насильства на території Білорусі, провокуючи білоруську владу на посилення репресій або силовиків чи опозиціонерів. З огляду на нинішню політизацію білоруського суспільства, неважко уявити його реакцію на будь-які провокації.

На мою думку, присутність «вагнерівців» у Білорусі — це елемент реалізації цього завдання. Причому, досить дешевий. Адже не потрібно витрачати час і кошти на створення політичного руху, підготовку активістів з-поміж місцевого населення, формування відповідної задачі громадської думки: просто надіслали людей, які зробили свою справу та поїхали. Росія переконалася у ефективності своїх ПВК. І, судячи з реакції, Лукашенко розуміє з небезпеки.

— Тобто якщо десятки тисяч білорусів вийдуть мітинг, якщо раптом у Мінську організується свій Майдан, то така «третя сила» може спровокувати кровопролиття?

— Не Майдан. Люди вийдуть у будь-якому разі. Просто подивіться, будь ласка, нещодавній мітинг Тихановської ( опозиційного кандидата у президенти Білорусі. — Авт. ) — це дуже гарна ілюстрація того, як протестують білоруси. Поставили металодетектори, огородили місце проведення мітингу огорожею. Причому це були не щити в людський зріст, які використовуються на ЛГБТ-акціях, а просто звичайні парапети, людині до пояса. Що робили білоруси? Білоруси терпляче чекали біля цих парапетів і йшли через металодетектори. І це на тлі інформації про «вагнерівців» у Білорусі.

Згадаймо і заяви виборчих штабів опозиції: усі проти силової ескалації. Усі декларують готовність продовжувати боротьбу навіть у разі негативного для себе результату виборів, зокрема, використовуючи правові інструменти — альтернативний підрахунок голосів, подання позовів до суду тощо.

Так, раніше у штабі Тихановської намагалася грати, якщо можна так сказати, за «українським сценарієм». Просували тезу, що «ми знесемо Лукашенка, а далі все буде добре, все вирішиться автоматично». Але він не зайшов до білорусів.

Нагадаю недавню риторику Тиханівської. Вона говорила, що їй не потрібна виборча програма, бо її завдання просто брати участь у виборах. Проте у її штабі зрозуміли, що це абсолютно не подобається білорусам. Внаслідок цього штаб змушений був купити, умовно кажучи, програму, яку розробляла білоруська опозиція раніше, і видати її за свою.

У Білорусі заклики, скажімо так, в українському стилі: «Давайте вийдемо і стоятимемо, доки кривавий режим не піде», — мають своїх прихильників, але їхня кількість обмежена. Тут більш масовий запит на так званий мирний протест з метою демонстрації сили, невдоволення та громадянської позиції, зокрема з використанням правових механізмів.

Наприклад, скільки людей пішло подавати скарги до ЦВК на нереєстрацію Бабаріко. В Україні ви можете уявити ситуацію, щоб замість пікету під Офісом президента з вимогою, наприклад, «Зелю геть!» або «Зека геть!» люди просто акуратно вишикувалися в чергу і пішли подавати скарги в ЦВК? В Україні це неможливо, бо населення дещо інше. А в Білорусі це вважається нормою, оскільки базовий сценарій протестів дещо інший. Тому, щоб цей базовий сценарій перевести в сценарій саме силового протистояння, і потрібні зовнішні сили, як кажуть, приїжджі товариші.

— Існує версія, що Лукашенко може використати ситуацію з «вагнерівцями» для скасування президентських виборів. Мовляв, ще 200 найманців десь бігають, вони можуть дестабілізувати Білорусь.

— Такий варіант є теоретично, але в принципі він малоймовірний, тому що для Лукашенка він невигідний. Зауважте, першою ластівкою могло стати обмеження на участь людей у тих самих масових передвиборних акціях. Що натомість сталося? Натомість секретар Ради безпеки Білорусі Андрій Равков зустрівся з альтернативними кандидатами в президенти і пояснив, що будуть додаткові запобіжні заходи. Ті ж металодетектори. І все. Тому для Лукашенка цей варіант скасування виборів вкрай невигідний.

— Спрогнозуєте результат виборів?

— Це питання можна розділити на дві частини: нас цікавить реальний результат або нас цікавить те, що оголосить ЦВК Білорусі. Це, як то кажуть, в Одесі, дві великі різниці. Припускаю, що ЦВК Білорусі оголосить, найімовірніше, понад 60 відсотків за Олександра Лукашенка.

— У першому турі?

— Так звичайно. А другий тур у Білорусі, за умов авторитарної держави, неможливий з погляду логіки утримання влади. Бо якщо авторитарний правитель показує слабину, то, відповідно, тріщить по швах вся система управління, яку він побудував. Тож тут або перший тур, або ніяк.

Що ж до дійсності, то зараз питання стоїть так: чи набере Лукашенко реально хоча б 50 відсотків плюс один голос. Тому що якщо це відбудеться (а така ситуація була починаючи з 2005 року), то Лукашенко збереже керованість країною та легітимність в очах існуючих еліт.

— А якщо все ж таки намалюють, але він не набере?

— У такому разі прогнозується розхитування системи, громадське протистояння на рівні тез, акції протестів. Справа в тому, що, наприклад, в альтернативній компанії (йдеться про тріумвірат опозиційних кандидатів Тихановська — Бабаріко — Цепкало) переважно ставлять не на нинішні вибори. Їхнє завдання — початок більш глобального, довгострокового політичного проекту, і нинішні президентські вибори — лише один із його етапів. Але в будь-якому разі Білорусь змінюватиметься.

— На кого в такому разі Росія поставить?

— Росія ставить розхитування ситуації, її завдання послабити білоруські інститути влади. Для цього, повторюю, є кілька варіантів. Досягнути, щоб Лукашенко не набрав 50 плюс один або загнати Білорусь під Лукашенком під санкції. Або якщо відбудеться зміна президента, залишити йому максимально слабкі інститути влади. Тому що Білорусь таки стійка, у тому числі і під тиском санкцій, не завдяки кривавому режиму або комусь, а завдяки тому, що є певні інститути, які не залежать від виконавця.

Російська Федерація працюватиме на ослаблення інститутів влади Білорусі, що дозволить їй намагатися схилити Мінськ до компромісів.

Як раніше повідомляли «ФАКТИ», не виключено, що «вагнерівців» було заслано з відома Лукашенка.

Читайте також: Скандал із російськими бойовиками у Білорусі: що таке ПВК «Вагнер» і чим вона займається (фото)